Чи має право український банк вимагати від клієнта подання форми W-8BEN-E (наприклад, під час відкриття рахунку)? На підставі якого нормативно-правового акту?
Зміни, внесені до Податкового кодексу України через ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки для поліпшення виконання податкових правил й застосування положень Закону США «Про податкові вимоги до іноземних рахунків» (FATCA) (надалі – «Угода FATCA»), стосуються обов’язків фінансових агентів щодо визначення підзвітності рахунків клієнтів для цілей міжнародних договорів про обмін інформацією для податкових цілей (зокрема Угоди FATCA) та подання звіту про підзвітні рахунки.
З огляду на статті 14 та 69 Податкового кодексу України та додатка І до Угоди FATCA для цілей виконання вимог Угоди FATCA під час встановлення/моніторингу ділових відносин банки як фінансові агенти повинні з’ясувати, чи клієнт не підпадає під дію Угоди FATCA. Для цього банки запитують у клієнтів та їхніх кінцевих бенефіціарних власників, чи мають вони відношення до США, шляхом надання для заповнення спеціальних запитальників.
Запитальники (опитувальники, форми самосертифікації), що надають для заповнення банки України клієнтам – власникам рахунків, розроблені Службою внутрішніх доходів США (IRS) для цілей виконання фінансовими установами зобов’язань згідно із Законом FATCA та відповідними міжурядовими угодами, зокрема форма W-8BEN-E – для юридичних осіб, W-8BEN – для фізичних осіб, W9 – для юридичних та фізичних осіб – резидентів США.
Отже, наданий клієнтові банку для заповнення запитальник не свідчить про те, що такий клієнт підпадає під визначення податкового резидента США чи під дію Угоди FATCA, а лише призначений для з’ясування цих обставин.
Отже, вимоги банків щодо заповнення клієнтами окремого запитальника зумовлені міжнародними зобов’язаннями України.